logo-gmail-24 logo-calend-24
logo-drive-24

Добровольное пожертвование




 


Home Новости Критичне мислення у церкві та вдома
Критичне мислення у церкві та вдома PDF Печать E-mail

Ексклюзивне інтерв’ю сайту УЄТС д-ра Паруша Парушева (Болгарія), ректора інституту св. Тривелія (Софія); директора Інституту систематичних контекстних досліджень з теології (Амстердам); запрошеного професора у Вільному університеті Амстердама, яке він дав під час викладання курсу “Критичне мислення та навички дослідження в теології” на сесії магістерської програми УЄТС «Трансформуюче лідерство» в листопаді 2017 року

—      Розкажіть про себе?

—      Освіту я почав здобувати у сфері, дуже далекій від теології. Я навчався в Санкт-Петербурзі (тоді ще Ленінграді) інженерної справи, прикладної математики, захистив кандидатську дисертацію в галузі теорії механізмів. Повернувшись до Болгарії, став працювати в Софійському університеті. Викладав математику. Почали розвивати робототехніку, і в моїй лабораторії сформувався напрямок, який отримав назву біомехатроніка. За допомогою комп’ютерів ми моделювали бажану поведінку біологічного середовища, зокрема людини. Це мало застосунок в спорті і в комп’ютерних іграх, де грають не пальцями, а всім тілом. У 1980 році мене запросили в Польщу читати лекції з робототехніки. І там я вперше зустрівся з по-справжньому віруючими людьми, що мене дуже вразило. Я тоді був комуністом і не міг собі навіть уявити, що в комуністичній країні може бути масове посвячення Богові, Якого для нас, в принципі, не існувало. А виявилося, існував і справляв вплив на всіх цих поляків, які були чистіші за нас, людяніші, по-іншому ставилися один до одного. Мені знадобилося десять років спілкування з цими людьми, щоб я нарешті прийняв Бога. Сталося це в баптистській громаді, тому що я, будучи добре знайомим з небезпеками ієрархічної системи, не хотів пов’язувати своє життя з ієрархічною церквою. Звісно, в Євангельських церквах таке теж можливо, але в Православній і Католицькій церквах ієрархічні стосунки очевидні.

В 90-х роках минулого сторіччя велике розчарування охопило людей в країнах соціалістичного табору. Люди шукали тоді, чим заповнити цю духовну порожнечу, і багато хто приходив у церкву. Пасторів катастрофічно не вистачало. Якщо не помиляюся, було 12 пасторів на 50 баптистських церковних громад, і тільки двоє з них здобули хоч якусь богословську освіту в православній семінарії. Постало питання відкриття навчального центру. Мене викликали в Баптистський союз і, м’яко кажучи, доручили це зробити. Так я зрозумів, що ієрархія є скрізь. Я, звісно, відмовлявся, бо тоді ще навіть Біблію не встиг до кінця прочитати, але, кажучи щиро, освіта — це моє. Таким чином, ми заснували Болгарський баптистський богословський інститут.

—      А Ваша технічна освіта якось допомагала Вам на новому полі діяльності?

—      Взагалі-то, шляхів навчання людей не так уже й багато. Шлях отримання інформації, її обробки та застосування на практиці не залежить від предмету. Організовується освітній процес скрізь однаково. Він залежить не стільки від самого предмету, скільки від рівня зрілості культури. І нам є чого повчитися у світських навчальних закладів. Не дивно тому, що зараз по всій Східній і Центральній Європі відбуваються спроби акредитації теологічних навчальних центрів державними структурами. До них застосовуються такі самі формальні вимоги, як до будь-якого навчального закладу. Тому мій попередній досвід, безумовно, допомагає мені в тому, як організовувати лекцію, які дати вправи, як зв’язати теоретичне із практичним. Що суттєво відрізняє богословську освіту від світської, так це те, що в ній явно присутній духовний компонент.

—      Який вплив справило створення біблійного інституту на Церкву?

—      Це зіграло виняткову роль у формуванні розуміння, що читати саму лише Біблію недостатньо для того, щоб її добре осмислювати й засвоювати. Потрібні й інтелектуальні зусилля, а не просто духовні, просто пасивні. Наш інститут на той час був явищем унікальним, і до нас приїздили читати курси (здебільшого біблійні, бо саме вони найбільше притягували студентів) провідні спеціалісти з богословських навчальних закладів Німеччини, Шотландії, Англії. Достатньо було трьох сесій інтенсивного навчання, і члени церков стали скаржитися, що більше не розуміють своїх пасторів. Тоді ми стали організовувати регіональні навчальні центри прямо в церквах. Звісно, тяжко виміряти вплив, який справляє освіта на Церкву, але дві речі очевидні. По-перше, церковна молодь стала відкриватися до світу, виходячи з «окопів», особливо, коли стало зрозуміло, що соціальне служіння просто необхідне. Тобто, богословська освіта дає розуміння того, що Церква може робити щось за межами своїх стін, й каталізує цю діяльність, тому що в богословських навчальних закладах обговорюються, зокрема, й можливості соціального служіння, відбувається обмін досвідом. По-друге, відбулося відкриття назустріч один одному представників різних деномінацій Євангельських церков завдяки спільному навчанню. Вони бачили, що можна навчатися один від одного, можна навчатися від католиків, православних. Тобто, богослов’я веде християн до об’єднання, але не доктринального, а через розуміння, що маємо робити масштабні справи спільно, бо одній церкві цього не подужати. Наприклад, самотужки не впоратися із проблемою імміграції, яка гостро постала в останній час. Біблійні навчальні заклади також виступають платформою для обговорення пекучих питань. Часто починається з винесення цих проблем як прохань під час спільної молитви, а потім вони входять в аудиторії, і починається обговорення, що з цим робити. Семінарії — це, в певному сенсі, лабораторії.

—      Розкажіть про свою теперішню діяльність.

—      Коли було засновано нашу біблійну школу, дуже швидко я і моя дружина зрозуміли, що без спеціальної підготовки не можемо керувати нею, а на обрії не було видно нікого, хто міг би це зробити замість нас. Тому ми поїхали в Америку, де я захистив магістерську і докторську роботи з богослов’я. Але, коли повернувся назад, у Бога було інше завдання для мене. Школі, що працює на всю Європу, Міжнародній баптистській богословській семінарії, потрібна була людина, яка заклала б підвалини прикладного богослов’я. І запросили мене. Я був деканом. Потім, коли семінарія з Чехії перебралася до Амстердама і стала називатися Міжнародним баптистським богословським центром, я був замісником ректора. Наш центр безпосередньо пов’язаний із Вільним університетом Амстердама, у ньому понад 50 докторів богослов’я. З 2015 року я займаюся в ньому науковим керівництвом докторськими роботами й читаю курси лекцій. А основним місцем моєї роботи стало Вище духовне училище імені святого Тривелія у Софії, яке я очолив. Тривелія визнано святим у VIIІ столітті, коли ще Церква була єдиною. Можна сказати, що це екуменістичний святий і діже підходить до однієї з місій нашого навчального закладу — сприяти єдності християн через освіту. Ми міцно стоїмо на євангельських позиціях, але наша заява збігається із Лозаннською, враховуючи те, що ми всі зв’язані з Богом. Це також частина моєї академічної роботи — розповідати студентам, що Бог такий великий, що одній церкві Його не осягнути.

—      Розкажіть про курс «Критичне мислення та навички дослідження в теології», який ви викладаєте в УЄТС.

—      Для нашого слов’янського слуху назва «Критичне мислення» не дуже вдала. Натомість на Заході слово «критичний» викликає позитивні асоціації. Людей запрошують, щоб вони критикували, платять їм за це гроші, запрошують експертів з іншого кінця світу, щоб вони подивилися на справу критичним оком. Критичне мислення — це аргументоване, дисципліноване, добре підкріплене осмислення того, що ти чуєш або читаєш. Ідея цього курсу полягає в академічній аргументації, дослідженні та написанні наукових робіт. Критичне мислення — це засіб для переконання. Кожен, хто хоче в чомусь переконати іншу людину, буде використовувати логіку. Критичне мислення допомагає систематизувати свої знання і, відштовхуючись від знань інших людей, привести цих людей до того, в чому хочеш їх переконати. Звісно, переконання йде й іншими каналами. Аристотель стверджував, що переконує людина, передусім, своєю поведінкою, тобто переконуєш тим, хто ти є. Святий Франциск Ассізький був яскравим прикладом цього. Існує ще риторичне переконування, ним чудово володіли софісти. І досі політики залишаються майстрами маніпуляцій — емоційного переконування. Але в академічному середовищі донедавна вважалося, що переконувати слід виключно логікою. Тож однією зі складових цього курсу є пояснення того, яким чином формується логіка аргументу: з чого слід починати, як слід пов’язати те, що ми хочемо довести, із тим, що дано, — як в математиці. Тобто, якщо ти сказав щось, ти маєш надати цьому логічного оформлення.

Але найбільший наш скарб, у чому я хочу переконати своїх студентів, це особистий досвід. Першим, хто заговорив про необхідність переглянути систему аргументації був Стівен Тулмін. У книжці «Як використовувати аргумент» він пише, що нам слід відмовитися від математичної логіки — вона нам не допомагає. Бо в житті ніхто не вивчає математичну логіку, щоб щось аргументувати. В житті, як в суді, — з одного боку прокурори, з другого адвокати і з третьої суд. І як іде розмова? Суд ставить запитання, прокурори й адвокати висловлюють свою точку зору і починають висувати аргументи. Те саме відбувається і в житті. Тож, якщо ти хочеш написати цікаву книжку, — сідай і пиши автобіографію. Те ж саме і в богослов’і: якщо ти збираєшся розв’язувати якусь богословську проблему, очевидно, що в тебе уже є якась відповідь чи якась перспектива на цю проблему — ти щось пережив чи прийняв якесь рішення в цьому контексті. Саме це маєш використати як основу, щоб збагатити інших. І навпаки, якщо ти читаєш якогось автора, то не можеш опиратися тільки на логіку, а маєш подивитися, що рухає цією логікою.

А рухають нею наші переконання, наші ж переконання — це ми самі. На своєму курсі я намагався показати студентам, що саме це є ключовою інформацією — інакше не зрозумієш, чому автор дивиться на реальність з такої перспективи. Сам факт, що люди дивляться на реальність із різної перспективи, говорить про те, що у нас мають бути різні висновки. Тобто, не буває однієї істини, буває «моя істина». І чим більше перспектив, тим повніше ми можемо описати реальність. Це допомагає в нашому середовищі знайти позитивне в тому, що існує більше ніж одна перспектива. Тоді людина може критично оцінювати не тільки те, в чому її намагаються переконати, а й те, чому їй це кажуть, які передумови сказаного. І починаєш розуміти, чому на поверхні все нібито логічно збігається, а прийняти цього ти не можеш — просто це суперечить твоїм переконанням. І тут є два шляхи: міняти свої переконання, що боляче, або доводити, що вони правильніше відображають реальність, про яку йдеться. Тобто одна частина мого курсу спрямована на те, щоб допомогти розібратися в аргументах інших і побудувати власні аргументи. І вже, знаючи, як шукати, як братися до книги, ми переходимо до другої частини, в якій розбираємося, як аргументовано писати власні роботи.

—      Як ці знання допомагають у повсякденному житті?

—      По-перше, критичне мислення може допомогти в особистому житті. Чи не вісімдесят відсотків часу ми проводимо в добре організованому, обмеженому середовищі, де багато критичного мислення не потрібно. Але бувають періоди кризи, коли треба розібратися, через що це. Перша реакція емоційна, але вона спричинена тим, що або на мої переконання наступили, або я наступив на чиїсь. І критичний підхід допоможе розібратися вже з холодною головою, де проблема. Це ж не просто тому, що ми перестали подобатися одне одному вчора чи сьогодні, а тому, що десь почали розходитися в найпотаємніших віруваннях.

А з точки зору суспільства цей підхід допомагає розібратися, як досягти того, щоб тебе ліпше розуміли. Зазвичай ми досить недбалі у вираженні своїх думок — просто кидаємо фрази. І буває, людей ображають наші слова, хоча ми нічого поганого не мали на увазі, просто не так висловилися. Але, якщо ти хочеш донести свою думку, треба передбачати результат. Тобто, бути пророком можна, але це чогось вартує. А іноді ти стаєш лжепророком, бо провокуєш людей просто тому, що недбало мислиш.

Завжди є громада, про яку кажемо «ми». Це так звана характероформуюча громада: родина, або родина і церква, або друзі тощо. У цьому колі однодумців ми знімаємо захист, тобто стаємо беззахисні одне перед одним. І в такому середовищі дуже легко наступити на людину — саме тому, що ти сказав щось, не подумавши, особливо, якщо кажеш те, що не є загальновживаним. Це постійне джерело конфліктів у церквах. Зазвичай, якщо наші переконання розходяться з тим, що відбувається в церкві, ми починаємо гостро критикувати. Тим часом до розмови треба підготуватися. Скажімо: «Мої переконання ось такі, і я бачу, що наші слова не сходяться з нашими діями. Чи не час щось у цьому плані змінити?» Ми маємо ставити відкрите запитання, тобто виносити на обговорення. Саме у такому вибухонебезпечному середовищі критичне мислення дуже допомагає — допомагає добре аргументувати та слухати аргументи інших. Адже може статися так, що ті, кого ти критикуєш, мають більшу слушність, ніж ти. Одна із характерних особливостей позитивного критичного підходу, що твої твердження теж є об'єктом критики. І ти повинен прийняти, що не обов'язково маєш слушність. Тоді будь-який твій аргумент, будь-яке твердження — це запрошення до розмови, до діалогу. Тобто, ти наперед кажеш собі: «Те, що я скажу, напевне не буде сприйняте таким, а яким воно буде сприйняте, залежить від того, який зворотній зв'язок я отримаю». Скажімо, ми розбирали на лекціях книжку Клайва Льюїса «Просто християнство», де перші сторінки присвячено його поясненням тих своїх тверджень, які його читачі неправильно зрозуміли раніше. Це і є конструктивна розмова. Це вже навіть не критика, а обмін думками з питання, що тебе цікавить. Немає церкви, яка б не займалася богословською освітою своїх членів, починаючи з тих пісень, які ми співаємо і на яких виховуються наші діти. І часто ми робимо це недбало. Взяти хоча б ті ж таки пісні. Чому ми співаємо не більше десяти відсотків пісень, які є в пісеннику? Де решта? Там же цілі шари богослов'я. Тобто ми не даємо істину в цілому обсязі, і це перестає бути істиною. Образ Бога дуже звужується завдяки такому обмеженому богослов'ю.

—      І на завершення розмови, що ви можете побажати нашим студентам?

—      Єдине побажання: зробити позитивне критичне мислення своєю навичкою, щоб все, що ми вивчали, не залишилося на папері.

 
ХРИСТИАНСКИЕ САЙТЫ Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое. Твоя Библия: Библия, ответы на вопросы, христианская библиотека. Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ Церкви.com Церковь Христа Спасителя, Донецк, Украина