Проповідь пастора ц. «Слово життя» (Біла Церква) Андрія Міхальова в УЄТС

 

Слово «культура» має різні значення: «обробляти», «виховувати», «рівень розвитку» тощо. У будь-якому людському осередку є своя культура. Потрапляючи туди, ти розумієш, чи базується вона на пошані, а чи ні. Пошана полягає у визнанні значимості й цінності іншої людини. Вона виражається в прийнятті, вдячності, повазі, похвалі тощо. Святе Письмо каже: «Любіть один одного братньою любов'ю; випереджайте один одного пошаною!» (Рим.12:10). Тобто, поспішайте виказувати пошану одне одному.

 

На жаль, у наш час пошана зникає з різних культурних осередків. Часто можна побачити в транспорті, як молодий чоловік сидить, втупившись у свій айфон, а перед ним стоїть вагітна, і він не ворухнеться. Діти у школах стали зневажливо ставитися до вчителів, і ті нічого не можуть з цим вдіяти. Осудження, розділення, стьоб замість гумору – це ми можемо бачити і в церквах також.

 

Однак потреба в пошані нікуди не дівається. І якщо не отримуємо її від інших людей, ми стаємо самохвалами. Коли людей ніхто не хвалить, вони починають хвалити самі себе. Коли їх ніхто не фотографує – починають самі себе фотографувати. Мені сумно дивитися в Інстаграмі на сторінки тих людей, у яких тільки селфі. Це називається «агресивне селфі». У притчі про митаря й фарисея фарисей демонстрував таке агресивне селфі. Він казав: «Я такий радий, такий щасливий, що я в Тебе є. Це так здорово, адже я пощуся, молюся, даю десятину». Але цього йому було мало. Тому він став порівнювати себе з митарем, вивищуватися на його тлі.

 

78.png

 

Тим часом я не знаю сили, більшої за пошану, здатної вивільнити дари, закладені у нас. Тож я вважаю нашим завданням, завданням трудівників Царства, піднімати пошану на вищий рівень. Якщо ми будемо піднімати культуру пошани, багато речей стане на своє місце.

 

Передусім, звісно, ми маємо виказувати пошану Богові. Згадаймо, як Павло і Сила потрапили до в’язниці. Сидячи там, у темній камері темної ночі, вони вирішили прославити Бога й заспівали псалом. І стався землетрус, і вони отримали свободу. Тому що, коли ми починаємо славити Бога, в наше життя приходить Боже звільнення. Тому що, коли ми вшановуємо Бога, ми вивільняємо благословення в наше життя. Я розумію, чому ворог хоче знищити пошану в нашій країні, в наших спільнотах, в наших родинах. Щойно приходить пошана – з нею приходить сила. Вона починає вивільняти все добре, що є в людях.

 

По-друге, ми маємо шанувати людей, які стоять при владі. Я дуже прошу членів нашої церкви не поширювати чорний піар на владу в соцмережах. Це не робить нам честі. Коли ми шануємо керманичів нашої держави, ми щось вивільняємо. Адже Бог діє через людей. «Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведника» (Мт. 10:41). Коли ми шануємо владу, то вивільняємо, як казав Павло Тимофію, «тихе й мирне життя» (1. Тим. 2:2). А Петро навчав: «Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1 Пет. 2:17).

 

Біблія також навчає нас поважати людей, які служать у церкві. «А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові й науці» - пише Павло Тимофію (1 Тим. 5:17). Коли ми шануємо наших наставників, пасторів, служителів, коли приймаємо пастора як пастора, пророка як пророка, наставника як наставника, то вивільняємо його дар, щоб він нам послужив краще.

 

_MG_7715.jpg

 

Ми, чоловіки, маємо шанувати своїх дружин. Іноді нам здається, що вони хочуть тільки любові. Насправді ж їм потрібна й наша повага. Як навчає Петро: «Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви» (1 Пет. 3:7). Чому я кажу саме про жінок? Бо те, що для чоловіків пошана – одна з основних потреб, саме собою очевидно.

 

Ми повинні шанувати своїх батьків. «Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!» - нагадує Павло (Еф. 6:2,3). Виявляється, коли ти шануєш своїх батьків, то вивільняєш благословення на своє життя. Я впевнений, що, коли ми слухняні батькам, то можемо увійти у свою долю. Гадаю, саме слухняність батькові, коли Давид не відмовився віднести харчі братам, привела майбутнього царя Ізраїлю до зустрічі з Голіафом, привела до його призначення.

 

Ми так багато несемо у собі з дитинства. Здавалося б, мій батько помер у 48 років від алкоголізму, мати – досі моя молитовна боротьба. Ніхто мною не займався. За що мені шанувати своїх батьків? Але, знаєте, пошана може йти крізь особистість і віддаватися становищу, посаді, ролі. Скажімо, не завжди ваш пастор матиме слушність, але він все одно залишиться вашим пастором. Так само й із батьками. Я вірю, що мої батьки любили мене у міру свого розуміння. Їх ніхто не навчав, якою повинна бути батьківська любов. Мене теж ніхто не навчав, як любити свого сина. І я багатьох помилок припустився, виховуючи його. Тільки Бог, Боже слово стали навчати мене, як це робити.

 

_MG_7729.jpg

 

Так само ми маємо шанувати своїх дітей. Як каже апостол, «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Еф. 6:4).

 

І, нарешті, Біблія навчає нас шанувати всіх людей. Культура пошани, як я вже казав на початку, полягає у визнанні, прийняті, вдячності. Ми виявляємо пошану, коли помічаємо добре одне в одному, хвалимо й підбадьорюємо одне одного. Тимчасом, ми охоче критикуємо когось чи щось, а хвалити не поспішаємо. А людині потрібна похвала. Якось дітей попросили намалювати собачку, тільки гарно. Діти дуже старалися. Потім у них без коментарів забрали малюнки. І знову попросили гарно намалювати собачку. І так п’ять разів. Не отримуючи похвали, діти старалися дедалі менше, і малюнки виходили в них все гірші. Не знаючи сенсу роботи, не отримуючи її оцінки, ми втрачаємо мотивацію.

 

У кожної людини є дар, навіть у найнепомітнішої. До того ж, за статистикою, будь-яка людина за своє життя встигає вплинути на тисячі інших людей. Коли ми помічаємо добре одне в одному, коли шануємо це, говоримо про це, ми допомагаємо вивільняти найкраще, що є в людях. Коли ти дякуєш людині за її роботу, то вивільняєш її здатність до цієї роботи. Це справді діє.

 

І на останок хочу сказати, що справжня пошана має пройти крізь розчарування. Я помітив, що будь-які речі, які повинні в нас укорінитися, будь-які справжні речі – любов, терпіння, пошана тощо – мають пройти крізь горнило розчарування. Тому що спочатку ми шануємо інших, коли вони нас шанують, помічають, не забувають привітати тощо. Пам’ятаєте, коли Ісус розповідав, що має постраждати в Єрусалимі, Його учні обіцяли, що не залишать Його. А Він відповів, що ні, всі вони спокусяться сьогодні й залишать Його. Тобто, на мій погляд, Ісус каже, що сьогодні Він їх розчарує, не виправдає їхніх сподівань. Учні справді зазнали великого розчарування, судячи з їхньої розмови дорогою в Емаус.

 

Проте, коли ти здатен пройти крізь розчарування й все одно шанувати, ти вивільняєш благословення у своє життя. Анна, яка хотіла мати дітей, приходить у Храм і починає молитися. Пророк дивиться на неї й каже, що вона п’яна, жене із Храму. Вона могла б образитися й зробити висновок, що ніхто її не поважає, ніхто не любить, ось - прийшла до Бога, і тут її принижують, і Богові вона не потрібна. Але вона пройшла крізь це, пошанувала пророка, попросивши тільки, щоб він не називав її негідною жінкою, бо це серце її молиться. Здавалося б, який ти пророк, якщо не бачиш очевидного? Здавалося б, Анна в праві була обуритися. Натомість вона віддає пророку пророче. І за це отримує від нього благословення. Так само і язичниця, яка йшла за Ісусом і просила про зцілення своєї біснуватої дочки. Її не зупинили слова, що хліб не дають псам. Вона пройшла крізь них і отримала те, про що просила.

 

Коли ми з вами вирішуємо виявляти пошану, то самі збагачуємося. Тому несімо пошану скрізь, куди йдемо. Із пошаною приходить сила Божа, приходить благословення, вивільняє все добре, що є в людях, змінює на краще й збагачує все навколо.

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075