Свідчення студента магістерської програми «Трансформуюче лідерство», військового психолога Андрія Полтавцева

 

Звісно, п’ять чи шість років тому я геть не думав, що буду займатися саме армією: хлопцями, які пройшли через бойові дії, а також пораненими й переселенцями – всіма тими людьми, які пережили страшні події у своєму житті. У мене були зовсім інші плани.

 

Зараз у мене дві вищих освіти: економічна і психологічна. Десять з лишком років свого життя я присвятив роботі у фінансовому секторі, в реальній економіці. Був дуже далекий від психології, дуже далекий від армії. Психологією почав займатися для себе: мені треба було розібратися, що відбувається у моїй голові, чому саме так, чому мені так важко. Але коли почалася війна, коли на нашу країну напав ворог, то, звісно, багато що змінилося в моєму світогляді. І потроху цей світогляд трансформувався в те, чим я зараз займаюся.

 

Довелося брати участь спочатку у підготовці хвиль мобілізації як волонтер-психолог: разом з іншими такими самими волонтерами я намагався щось зробити, щоб люди, котрі ніколи не тримали зброю в руках, розуміли, що чекає на них, коли вони потраплять в зону бойових дій. Це був дуже цікавий досвід, складний, але цікавий. А вже у 2015 році я, по суті, почав займатися реабілітацією – саме стали повертатися перша, друга, потім третя, четверта, п’ята хвилі мобілізації. Тепер вже треба було якимось чином адаптувати хлопців до того життя, яке чекало на них тут.

 

poltavcev.png

 

У 2016 році мене як психолога запросили капелани з’їздити з ними в АТО. Я там уже декілька разів був, але цього разу запросили саме капелани. Вони хотіли, щоб це було не тільки капеланське служіння, а ще й щоб був психолог. Я дуже скептично ставився до капеланів, яких зустрічав раніше. Але ця поїздка мене змінила. Змінила настільки, що після неї я остаточно вирішив пов’язати своє життя із церквою. І я навіть знаю, що саме вплинуло на мене. Один із капеланів запитав у мене: «Чому ти це робиш?» Я почав йому довго і нудно пояснювати, що займаюся волонтерством, бо не можу інакше, що якщо не я, то хто, і таке інше. Він мене терпляче вислухав і каже: «Ти знаєш, Андрію, в нас є одне слово, яке все те, що ти зараз тут казав, пояснює. Те, що ти робиш, називається служінням». І в мене якось пазли склалися.

 

Я й далі підтримував зв’язок з цими капеланами. Від них і дізнався, що є така семінарія. Паралельно знайшов церкву, з якою мені комфортно іти разом. І пішов навчатися в УЄТС. А тут, ну це взагалі, це для мене… З такою насолодою я не навчався ніколи. Наскільки мені подобається, як викладачі розповідають, що вони розповідають, як вони активують наше мислення; подобається, що немає таких догматичних питань, до яких не можна було б поставити запитання. Навпаки, нас заохочують постійно ставити запитання й шукати відповідей на них.

 

_MG_0753.jpg

 

Після першої сесії я сказав Богові: «Господи, мені так подобається тут навчатися. От би десь тут ще й працювати». І через деякий час мені потрапляє на очі інформація про санаторій, який шукає психологів. Я приїжджаю в цей санаторій - а він через дорогу від семінарії. Звісно, умови, які мені запропонували, мене фінансово не задовольняли, але, враховуючи, що до цього я все те ж саме робив безкоштовно і робив би безкоштовно й далі, я вирішив: яка різниця? На дорогу туди-назад буде вистачати, на ще там щось буде вистачати, зате я зможу займатися своєю справою, яка мені подобається.

 

Отак спочатку я прийшов у семінарію, а потім поряд із семінарією отримав роботу – це супер.

 

Які досягнення? Знаєте, я не люблю хвалитися. Я вважаю, що найбільше допомагає в реабілітації комплексний підхід. Зокрема й психологи, які підтримують, скажемо так, не тільки медикаментами, як звичайні лікарі, а ще й емоційно, розмовою тощо. В мене бували ситуації, коли хлопці, які не спали по півтора-два роки, після моїх сеансів починали нормально спати. І, враховуючи той факт, що деякі хлопці хочуть поговорити не тільки про психологію, не тільки про сім’ю, а ще в них виникає іноді бажання поговорити про Бога, то я їм можу відповісти на цей запит, якщо він у них є. І це, звісно, мені подобається, бо я виконую одночасно дві функції: трошки капеланську і в основному психологічну.

 

Я би мріяв розширити те, що роблю, щоб це був не тільки якийсь один санаторій. У принципі, минулого року це вдалося зробити. З однією з ветеранських спілок вдалося попрацювати в гранті з навчання психологів по Україні. Ми з колегами сформували невеличку команду і їздили до психологів, пропонуючи їм дієві методи реабілітації, які перевірили на практиці. Завдяки цим методам можна людину стабілізувати і вивести з дуже тяжкого стану або з депресії буквально за кілька сеансів, поліпшити і емоційний, і фізичний стан. Деякі з цих методів, до речі, я засвоїв завдяки семінарії. І мені дуже допомагає література, яку я тут отримую. Дуже класні книжки, просто супер.

 

А ще я вважаю, що треба допомагати сім’ям військовослужбовців, бо дуже часто вони розвалюються після їхнього повернення. Цьому є просте пояснення: люди навчилися жити одне без одного. Коли вони повертаються, їм фактично доводиться знайомитися заново. І добре, якщо любов, яка була у них, сильніша, ніж образи одне на одного. Для роботи з такими сім’ями є методики, дуже ефективні. Я б цим зайнявся з радістю, із задоволенням, я бачу в цьому шлях майбутнього.

 

Якщо дивитися ще далі, то, можливо, Бог покаже мені щось інше, можливо, Він мені скаже, що я повинен більш глибоко зайнятися богослов’ям. Можливо, ті знання, які я отримаю, знадобляться мені не тільки в психології, а й у якійсь іншій формі служіння. Але в тому, що й далі буду служити, я навіть не сумніваюся.

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075