Нещодавно переглянула своє розуміння текстів про в’їзд Ісуса в Єрусалим. Зрозуміла, що трохи помилкове сприймала описані в них події. Я ніколи не любила цей день і не сприймала його як свято, бо в цій історії тріумфу присутнє передчуття зради – вона завжди мені здавався яскравою ілюстрацією народного популізму та психології натовпу. Але тепер побачила дещо нове.



Ця історія описана у всіх чотирьох Євангеліях, наведу приклад з двох: 21 розділ Євангелія від Матвія і 19 розділ Євангелія від Луки. І там, і там використовується слово «натовп», але у Луки є уточнення «натовп учнів», тож саме учні вигукували хвалу.

Лука описує це так:
«Як наблизився Він до підніжжя Оливної гори, багато учнів почали з радістю хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які побачили, вигукуючи: “Благословенний Цар, Який іде в Ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!” Та деякі фарисеї з натовпу сказали Йому: “Учителю, заборони це Своїм учням!” У відповідь Він сказав: “Кажу вам, коли вони замовкнуть, кричатиме каміння”» (Луки 19:37-40).

Матвій же оповідає так:
«Люди, які йшли перед Ним і слідом за Ним, вигукували, проголошуючи: “Осанна Синові Давидовому! Благословенний Той, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висотах!” Коли Він увійшов у Єрусалим, захвилювалося ціле місто, питаючи: “Хто це Такий?”» (Матвія 21:9-10).

Отже, у цій історії насправді немає більшості, яка говорила одне, а через тиждень – інше. Натомість тут присутня сконсолідована меншість, яка привернула увагу більшості й викликала запитання в цілого міста. Взагалі в цій події не фігурує монолітний натовп, але є різні групи людей, із різними інтересами й різними важелями впливу. Усе, як у звичайному суспільстві, усе як у нас сьогодні.

Через тиждень учні будуть у поразці, розчаруванні та страху. І, можливо, вони жалкуватимуть про свої гучні заяви, і вважатимуть їх наївністю чи навіть оманою. Проте сьогодні вони вигукують істину й промовляють її пророче, навіть якщо не до кінця розуміють усю глибину своїх слів. Ісус є Цар, і Він – Син Давидів, Він приніс спасіння, мир та має всю владу. Ця істина залишається незмінною, незалежно від того, чи визнала її більшість, чи меншість, чи звучить це для когось переконливо, чи ж викликає сумніви.

З оповіді не схоже, що Ісус сприймав їхні слова за лицемірство, а навпаки – Він захистив перед фарисеями право людей проголошувати істину, яка беззаперечна настільки, що, якщо замовчать люди, заговорить каміння.

Сьогодні у мене це свято асоціюється не зі зрадою, а з перемогою й вірністю істині.

Українське суспільство так само не монолітне. Сім років тому здавалося, що у виборі вектору руху присутня єдність. Зараз час вірності цьому вибору, вірності певним цінностям та ідеалам. Зараз час усвідомлення, що втілення цих ідей потребує набагато більше часу, праці й терпіння, ніж здавалось на початку. Втілення та поширення Божого Царства вимагає жертовності, стресостійкості та смиренної праці як в церковному служінні, так і в служінні в усіх сферах суспільства.

Під час великого вибуху популізму та інформаційних війн ті, хто пропонує складні рішення складних проблем, можуть відчувати себе непочутою меншістю. Ті, хто апелює до аргументів і нагадують про критичне мислення, можуть здаватись менш переконливими, ніж ті, хто апелює до емоцій. ці труднощі спокушають розчаруватись і зупинитись.

Але варто триматись тих істин, які Бог колись відкрив, триматись тих чеснот, які надбала з Богом крізь життя. Не важливо, з більшістю ти опинишся чи з меншістю, чи буде наступним кроком святкування перемоги, чи долання нових перепон. Ісус царює, і ти стаєш частиною Його Царства не коли маєш від цього вибору зиск, а коли це стає твоєю ідентичністю й ти не можеш інакше.

Ольга Кондюк, керівник відділу комунікації та розвитку в Українській Євангельській Теологічній семінарії